вторник, 11 декабря 2012 г.

Що таке кораловий риф?



Спочатку давайте з'ясуємо, що таке корал. Це спресовані ске­лети крихітних морських тварин, що називаються «кораловими по­ліпами».
Скелет поліпа знаходиться зовні його тіла, за формою він схо­жий на чашу, слугує для підтримання організму та захисту тіла по­ліпа і росте разом з його організмом. Коли поліп помирає, його скелет залишається. Коралові рифи та острови створюються з мільярдів таких крихітних скелетів.
Колонія коралів складається з живих ко­ралів. Кожен з них при­кріплений до основи, наприклад, до скелі або до скелетів більш ранніх поколінь коралів. Колонії коралів можна знайти в усіх морях, але корали, з яких утворю­ються рифи, живуть лише у теплих, чистих, мілких водах. Глибина близько 45 м підходить їм більш за все, хоча у деяких районах світу коралові рифи підніма­ються з найбільших гли­бин океану. Загадка утворення коралових рифів була розгадана відомим натуралістом Чарльзом Дарвіном. Дарвін знав, що земна поверхня постійно змінюється. В одних місцях виникають гори, в інших — земна кора опускається. Коли він вивчав коралові рифи, то помітив, що їх можна розділити на три види: каймові рифи, бар'єрні рифи й атоли (тобто коралові кільця). Узагальнивши всю цю інформацію, він запропонував таку теорію.
Там, де на поверхню води піднімається підводний вулкан, утворюється вулканічний острів. На мілині навколо острова корали утворюють каймовий риф. З часом вулкан затихає, охолоджується та починає занурюватися у море. У результаті каймовий риф відділяється від острова широким каналом води і, поступово розро­стаючись, перетворюється на бар'єрний риф.
Якщо ж вулкан занурюється у воду повністю та зникає, на по­верхні залишається лише кораловий риф. Тепер він називається ато­лом, або кільцем коралів, що оточують лагуну. До того ж ми знаємо, що береги острова можуть опускатися і підніматися так само, як і рівень океану. Усі ці зміни допомагають пояснити причини виникнен­ня коралових рифів.

Що таке печера?



Хоча двох однакових печер не існує, усі найбільші печери світу утворювалися одним і тим же способом аналогічно. У вапняку (або подібних породах) кислими водами вимиваються отвори. Так вини­кають печери, які називають ще сольовими печерами.
Деякі великі печери почали утворюватися ще 60 000 000 років   тому. Йшли дощі, розливалися річки, і монолітні гори повільно підми­налися водою.
Гірська порода, в якій виникають печери, називається вапня­ком. Це — м'яка порода, вона може розчинятися навіть слабкою кис- /ютою. Кислота, що руйнує вапняк, потрапляє разом з дощовою іюдою. Краплі дощу вбирають вуглекислий газ із повітря та ґрунту. Саме цей вуглекислий газ перетворює воду на вуглекислоту.
Такі кислотні дощі мільйони років тому руйнували вапняки. Вони постійно йшли на гори, і поступово у гірських породах почали ниникати тріщини. А дощі все продовжували йти. Вода струменіла, збільшуючи тріщини. Вона знаходила все нові й нові щілини у мо­ноліті. Тріщини розширювалися до тунелів. Тунелі перехрещували­ся, виникали ніші. За мільйони років печери набули свого сучасного вигляду. А вода продовжувала робити печери все більшими й більшими. пе­чери — це не єдиний вид пе­чер.  Є, напри­клад, ще морські печери, які ви­никли під впли­вом хвиль, що набігали на кам'я­ні скелі вздовж узбережжя. Із року в рік хвилі, а також гравій і дрібні піщинки руйнували скелі.
Найбільша у світі печера — Саравак — знаходиться на індоне­зійському острові Калімантан. Вона має висоту 70 м, довжину 700 м і середню ширину 300 м. У ній можна розташувати в ряд 8 реактив­них літаків, але при цьому ш,е й залишиться місце збоку. Відкрили цю печеру в 1984 році.
Печерна система Резо-Жан-Бернар у французькому департа­менті Верхня Савойя довго тримала світовий рекорд за глибиною — 1602 м. У 1998 році польські спелеологи в Австрійських Альпах (по­близу Зальцбурга) на дні пече­ри Лампрехтсофен виявили колодязь глибиною 1632 м.
У січні 2001 року українські спелеологи виявили на західному Кавказі в Грузії печеру, яку назвали Вороня­чою, — дно її знаходиться на глибині 1710 м від поверхні.
У Кентуккі (США) зна­ходиться найбільша у світі си­стема природних тунелів — Мамонтові печери. Довжина розвіданих тунелів і камер Мамонтових печер перевищує 555 км.
Цей лабіринт за останні 30 млн років проробили води річки Грін-Рівер, яка проклала собі шлях через шари піскови­ку й вапняку. Завдяки наяв­ності в ній кислоти вода роз'їдала вапняк. Приблизно мільйон років тому ущелина річки заглибилась і висушила більшість підземних порожнин. Печери не руйнуються, оскільки їхні стіни й склепіння складені з міцного пісковику.


Де знаходяться найбільші у світі водоспади?


Водоспад — це потік води, що стрімко падає з висоти на більш низький рівень. Якщо об'єм води водоспаду невеликий, то такий іюдоспад називається «каскадом», якщо великий — «катарактом».
У деяких водоспа­дах вода падає з висоти сотень метрів єдиним нузьким потоком. Інші іюдоспади, навпаки, тдомі своєю шириною або неосяжною кількістю води, що переливається через уступ. Ось декілька най-більших водоспадів у світі:
— водоспад Ан- хель, у Гвіанському нагір'ї у Венесуелі — найвищий у світі (980 м). Він має найбільшу висоту безперервного падіння іюди (807 м). Був ііідкритий у 1935 році американським авіатором Джеймсом Ейнджелом;
        водоспад Тугела, другий за величиною водоспад у світі, що знаходиться у Південній Африці. Вода у ньому падає з висоти 933 м п'ятьма уступами;
        водоспад Герсоппа в Індії, найвищий водоспад в Азії. Це катаракт, що складаєть­ся з чотирьох уступів із загальною висотою 252 м;

        водоспад Гуай- ра, розташований на кордоні Бразилії та Парагваю, через який проходить найбільша кількість води за одну секунду. Так, за секунду водоспад скидає більше 13 300 м^ води. Водо­спад Гуайра складається з 18 окремих водоспадів з загальною висотою падіння води приблизно 60 м.

   водоспад Гіббон у Йосемітському національному парку в Каліфорнії, один з найвищих у світі. Це вузький потік води, що па­дає у ріку Мерсед зі скелі висотою 490 м;


             Ніагарський водоспад — один з найвідоміших у світі. Він розташовується на річці Ніагара за 25 км від міста Вуффало, штат Нью-Йорк. Насправді Ніагарський водоспад складається з двох катарактів: Підкова (або Канадський водоспад) і Американський водоспад. Кордон між Канадою та Сполученими Штатами проходить через центр водоспаду Підкова. Щохвилини через водоспад Підко­ва переливається приблизно 94% води ріки Ніагара, тобто приблиз­но 37 854 040 літрів.

Що таке тундра?


Термін «тундра» походить від фінського слова «безплідна зем­ля» або «ворожа територія». Він зазвичай використовується по відно- іиенню до безлісої зони Арктики.
Тундра, звичайно, не зовсім приємне місце для проживання. Там немає дерев, узимку дуже холодно, а влітку середня температу­ра досягає всього лише 10° С. Там рідко йдуть дощі й цілий рік дмуть сильні вітри.
Незважаючи на ці умови, в тундрі існують різні форми жит­тя, й вам, можливо, буде цікаво, які з них можуть вижити в таких умо- нах. Рослинність тундри — це лишайники, мох, який наповнює уш,елини » каменях і вростає в грубий гравій, деякі трави та схожі на траву рослини, а також деякі низькі чагарники. Більшість рослин тундри — багаторічні, і їх різно­манітність у межах однієї місцевості незначна.
Кількість тварин та­кож невелика. У тундрі живуть лемінги, вівцебики га білі ведмеді. Велика кількість птахів висиджує в тундрі пташенят. Улітку тривалий світловий день дозволяє птахам бага­то часу збирати корм і вигодовувати великі зграї пташенят. У тундрі багато качок, гу­сей і сивок.
Шар ґрунту в тундрі дуже тонкий. Під ним знаходиться вічна мерзлота. Улітку верхній шар мерзлоти відтає, й коріння рослин і бак­терії починають свою життєдіяльність.
Зона тундри не починається з однієї певної широти. На різних континентах ця широта різна. Але коли ви опинитесь у тундрі, то зро­зумієте, що знаходитесь в одному з найсуворіших районів Землі.

Де холодніше — на Північному чи на Південному полюсі?



Для більшості з нас райони Північного та Південного полюсів є загадковими. Ми маємо лише неясне поняття про те, що вони со­бою являють, і думаємо, що ці два райони, ймовірно, дуже схожі один на одного.
Але, що дивно, розбіжностей між Антарктикою (район Півден­ного полюса) та Арктикою (район Північного полюса) більше, ніж подібностей. Район Південного полюса загалом зайнятий континен­том під назвою Антарктида. Цей, вкритий льодом і снігом, материк майже вдвічі більший за територію Сполучених Штатів. А район Північного полюса, навпаки, зайнятий Північним Льодовитим океа­ном, який омиває береги Північної Америки, Європи та Азії.
Другою відмінністю є те, що люди, тварини та рослини, руха­ючись на північ, у напрямку Північного полюса, поступово пристосо­вувалися до полярних умов. А в районі Південного полюса, відділеного сотнями кілометрів води від решти материків, не можуть існувати ні тварини, ні люди. З рослинності тут представлені лише лишайники, мохи, трав'яні рослини та деякі види квітів.
До речі, однією з причин, чому пінгвіни успішно освоїли цей район, є відсутність тут ворогів цих птахів.
Який клімат у Антарктиді? Слід відзначити дві його головні особливості: низькі температури навіть улітку й найсильніші в світі вітри. А в районі Північного полюса повітряні потоки, піднімаючись з поверхні океану, що оточує його, дещо підвищують температуру. В Антарктиді, де основна частина материка вкрита льодом, утворю­ються холодні маси повітря з високим тиском. Тому клімат тут більш суворий, ніж на Північному полюсі.
Навіть у літні місяці середня температура в Антарктиді нижча точки замерзання! В окремі дні температура може підійматися до 4° С, але в середині літа бувають дні з температурою нижче нуля. Узимку середня температура в районі Південного полюса складає -2Г — 35° С.